среда, 12 марта 2014 г.

Походження назви Україна

Хто і коли вперше назвав її цим ім ям? І чому впродовж кількох століть російський імперський центр всіляко намагався зтерти з пам яті народу цю святу для кожного свідомого українця назву?
Вірогідно, слово Україна існувало у нашій мові як загальна назва краю, землі, території з незапам ятних часів. Але першою писемною згадкою прийнято вважати 1187 рік, коли воно вжите в Київському літописі. Хоча можна назвати ще старіше джерело, де зустрічаємо слово Україна на позначення землі. Ця праця називається "Слово як погани кланялись ідолам". Отже, першу писемну згадку слова "україна" у вітчизняних джерелах можна датувати принаймні на століття раніше, ніж вона зафіксована у Київському літописі.
Саме з цього часу назва Україна починає вживатися в наших літописах усе частіше. З середини XVI ст. зустрічаємо її в зарубіжних джерелах вже як назву держави. Так у листі турецького султана Сулеймана до польського короля Жигимонта 1564 р. наша країна названа Україною. Універсал короля Стефана Баторія 1580 р. звернений "к Україні Руській, Київській, Волинській, Подільській і Братславській".Офіційні записи польського сейму згадують Україну Подольську.
Назва Україна в європейських географіях зафіксована з 1550, 1666, 1720 та ін. рр. На європейських картах вона іноді позначається ще під назвами "Козакоріум", або "Країна козаків". Найбільше популяризував назву Україна французький інженер-картограф Гійом Левассер де Боплан, який після подорожі по Україні видав книгу "Опис України". Книга вийшла у Франції в 1650 р. і швидко розійшлась по всіх країнах Європи. Крім того, Боплан склав три карти України (1648, 1650, 1660 рр.).
Першою в Європі працею з історії  України стала книга Іоана Крістіана  Енгеля "Історія України та українського козацтва, а також князівства князя Володимира" видана у 1746 р.

Звідки ж узявся термір Малоросія? 
В Україні досить довго вважалось, що його вигадали "московити", щоб підкреслити периферійність українських земель. Хоча Миахйло Грушевський у праці "Велика, Мала і Біла Русь" вказує, що це справа наших же "землячків", котрі після Переяславської Ради самі запропонували цареві Московському взяти титул "всея Великія и Малая Руси самодержца".
Однак, слід зазначити, що в ХVII ст. самі українці не бачили в такій термінології нічого принизливого. В універсалах гетьманів, листах, ділових паперах того часу зустрічаємо такі словосполучення: "малоросійська нація", "малоросійський народ", "Україна наша малоросійськая" тощо.
На думку Агатангела Кримського та Євгена Маланюка, така традиція в Україні поширилася завдяки грекам:свою метрополію вони називали Мікра Еллада - Мала Греція. Метрополія - (мати+місто) означає місто державу, яке володіє колоніями,яке володіє колоніями, тобто поселеннями застнованими нею в інших землях. Ці колонії, як ширше коло своїх державних володінь, греки називали Мегалє Еллада - Велика Греція. За такою ж аналогією греки назвивали Київську Русь - Мікра Росія (Мала Росія), а її колонії на півночі (Володимир, Суздаль) - Мегалє Росія, тобто Велика Росія.
Надалі великодержавники дуже вдало скористалися цією класичною термінологією, і, звичайно, не на нашу користь, назвавши українців "меншим братом".
Назва Росія, як і Русь верше почала вживатися в Україні для позначення нашої землі, а не Московії. про це писав у 1868 р. Михайло Максимович. Він наводить цитати з книг, актів, документів ХІХ - ХVII ст. і стверджує, що замість традиційного Русь почали вживати грецьку форму з коренем Рос - за короля Жигимонта ІІІ, тоді коли Київська земля і все князівство Литовське було приєднано до Польщі (Люблінський сейм 1569 р.)
З цього часу почали писати Россия Мала, Россия Кієвська, а народ стали називати російським. Так писали Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда, Галшка Гулевичівна-Лозчина, Ісаія Копинський, Петро Могила та інші українські діячі. Так писали і в Києві, і у Львові, і в Галичі, і в Литві. Цю традицію перейняла і Москва. Хоча офіційно таку назву за Московією затвердив Петро І на початку ХVIII ст.
Таким чином, ця плутанина протягом століть робила свою справу. Однак, незважаючи на які офіційні приписи, слово Україна жило в народній пам яті. українці здавна відрізняли себе від московитів, а свою державу від Московії. Так, Петро Сагайдачний у листі до польського короля 1622 р. писав про "Україну, власну, предковічну відчизну нашу". Він також вживає словосполучення "городи українські", "народ український". Цю традицію продовжують інші гетьмани (Б. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Мазепа), а також козацькі літописці, писарі, простий люд, вживаючи назву Україна. Уже в Літописі Самовидця (1648-1702) жодного разу не вжито слово Малоросія, а назва україна згадується 70 разів.

Що ж означає назва Україна?
Існує чимало гіпотез про походження назви Україна є спроба А. Веліканова пов язати її з санскритським словом "Укхраііа", що означає "земляний пагорб", рубіж, який охороняється сторожовими курганами. Звичайно, давні мандрівники одразу помічали характерну особливість нашої землі, густо забудовану оборонними валами та курганами.
Проте найближчими в сучасній літературній мові є слова край, країна, що мають первісне значення "рідна земля", або "земля заселена своїм народом" (за академіком Русанівським). Аргументовано доволить етимологію назви Україна Віталій Скляренко. Він вважає, що загальний іменник україна виник після розпаду праслов янської єдності на окремі племена. Його морфологічна структура така: префікс -у- (-й-) ідентичний сучасному від-; корінь -край; суфікс -ин-а (-ін-а), що вживається на позначення простору. Отже україна близьке за значенням до сучасного як удкраяти (відкраяти, відрізати, відділити) тобто "відділений шматок землі", "відділена територія частини племені", "земельний наділ". На думку Сергія Шелухіна, в часи розпаду Київської Русі на окремі незалежні князівства слово "україна" набуло нового призначення "князівство". І дійсно, в літописах зафіксовані Переяславська україна, Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна, Київська україна тощо. Коли ж українські землі були під владою Литви, вони називались Литовською україною, а під владою Польщі - Польською україною. Землі Закарпаття у складі Угорської держави називалися Угорською україною.
У народній пісні співається:
Ой по горах, по долинах
По козацьких українах
Сив голубонько літає,
Собі пароньку шукає.


Як бачимо, "козацькі україни" - загальна назва у множині - означає "козацькі землі". Отже,згодом усі етнічні терени українців, у тому числі й у складі інших держав, називалися Україною. Загальна назва землі, князівства, краю, перетворилася у власну назву держави.

Джерело: Галина Лозко "Українске народознавство" Київ. "АртЕк" 2006